160 років від дня народження Михайла Коцюбинського

 М͟и͟х͟а͟й͟л͟о͟ ͟К͟о͟ц͟ю͟б͟и͟н͟с͟ь͟к͟и͟й͟:͟ ͟1͟0͟ ͟ц͟і͟к͟а͟в͟и͟х͟ ͟ф͟а͟к͟т͟і͟в͟ ͟з͟ ͟ж͟и͟т͟т͟я͟ ͟в͟і͟д͟о͟м͟о͟г͟о͟ ͟п͟и͟с͟ь͟м͟е͟н͟н͟и͟к͟а͟

Спогади про нього надав правнук Ігор Коцюбинський, директор Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника Михайла Коцюбинського.

1. Гребінець і дзеркальце — у кишені. Під час навчання у Шаргородському духовному училищі, Михайло завжди віддавав перевагу книжці перед дитячими пустощами.

Ось як пише про нього у спогадах один з викладачів: "Він завжди був старанно вмитий, причесаний, в скромному, але чистому одязі: чоботи завжди були вичищені. Видно було, що вдома йому віддавали особливу увагу. Та й сам він турбувався про свою акуратність: в боковій кишені його піджачка завжди був гребінець і дзеркальце, щоб кожний раз під час перерви між лекціями можна було все привести до ладу; не залишався він також без носової хусточки”.

2. Вчитель — тактовний, але строгий. В 1891 році Михайло Коцюбинський склав екстерном іспит на звання народного вчителя при Вінницькому реальному училищі і почав працювати в селі Лопатинці — готував до вступу в гімназію дочку та двох синів бухгалтера цукроварні Кіндрата Мельникова. В той час багато спілкувався з селянами, роздавав книжки з власної бібліотеки, а в неділю ходив на молодіжні гуляння і подовгу розмовляв з хлопцями та дівчатами.

"Вчитись у нього було легко й приємно. Але разом з тим був і строгий порядок у заняттях. Починались вони о 9-ій годині ранку і тривали до 12-ої години дня. А в спеціальному журналі виставлялись оцінки за знання", — згадував Микола Мельников.

3. Грушка при покійнику. Дуже ретельно Михайло Коцюбинський збирав гуцульський фольклор та традиції, готуючи "Тіні забутих предків". Не раз їздив у Карпати, за рекомендацією свого друга етнографа Володимира Гнатюка відвідав Криворівню, яку той називав "українськими Афінами". Петро Шекерик-Доників, активний збирач фольклору з села Голови пригадує події літа 1912 року (стиль збережено):

"Я був у Красноїллі тоді, як Коцюбинський їхав на червонім (каштанового кольору) коні з Криворівні до Голов до Луки Гарматія (місцевий сільський вчитель). Разом з ним був його син Юрко. Я прилучився до них.

Коцюбинський, ідучи понад шумливою річкою, розпитував мене про чугайстрів. Він говорив мені, що хотів би сам бути на гуцульськім посіджінню (оселі), і сам усе наочно бачити. Якраз в тім часі у Головах на Ділку умерла баба, багачка Василина Маротчак. Гарматій запропонував Коцюбинському піти туди на грушку. Грушка — це гра, яку гуцули влаштовують при покійнику".